КЛІСТРОНИ UAKY-1 ТА UAKY-2

КЛІСТРОНИ UAKY-1 ТА UAKY-2
Клістрон — електровакуумна лампа, що використовується для підсилення високочастотного радіосигналу, і в якій енергія від модульованого пучка електронів передається електромагнітному полю резонатора. Клістрони використовуються у приймачах та передавачах комунікаційних та радіолокаційних пристроїв, а також у прискорювачах заряджених частинок. Метою розробки клістронів UAKY-1 та UAKY-2 є заміна клістронів чеської фірми “TESLA”, що дає можливість заощадити валютні кошти, стати незалежними від іноземного постачальника та розвинути вітчизняне виробництво. Розробник – ДП НДІ “Оріон”. Головний конструктор – Пасічник З.М. – випускниця Київського політехнічного інституту 1961 року, лауреат Державної премії України. Перші зразки клістронів знаходяться в експлуатації на телевізійних центрах України: Київ, Хмельницький, Кам’янець-Подільський, Полонне, Ново-Дністровськ, Івано-Франківськ, Ужгород, Лисичанськ, Ровеньки. Розроблено у 1994 році на замовлення концерну РРТ, м. Київ, Україна.

КЛІСТРОНИ UAKY-1 ТА UAKY-2

ГАЗОРОЗРЯДНА ЕЛЕКТРОННА ГАРМАТА

ГАЗОРОЗРЯДНА ЕЛЕКТРОННА ГАРМАТА
Гармата призначена для виконання технологічних операцій термічної обробки матеріалів та виробів (електронно-променеве зварювання, паяння, випаровування та інше). Для генерування та формування електронного променя в гарматі використовується високовольтний тліючий розряд з холодним катодом, що забезпечує широкий діапазон робочого тиску та складову газового середовища в зоні термообробки. Основні технічні характеристики: - прискорююча напруга, кВ 25-30; - максимальний струм, А 0,5; - діаметр електронного променя, мм 1,0; - робочий тиск в технологічній камері, Па 1-10-2; - габаритні розміри, мм 300х150х150; - маса, кг 8. Гармата розроблена та впроваджена у виробництво в 1989 році. Розробники: вчені факультету електроніки Київського політехнічного інституту, м. Київ, УРСР.

ГАЗОРОЗРЯДНА ЕЛЕКТРОННА ГАРМАТА

СИЛЬНОТОЧНИЙ ВИСОКОВОЛЬТНИЙ РОЗРЯДНИК НИЗЬКОГО ТИСКУ

СИЛЬНОТОЧНИЙ ВИСОКОВОЛЬТНИЙ РОЗРЯДНИК НИЗЬКОГО ТИСКУ
Розрядник призначений для комутації сильноточних високовольтних імпульсів струму з високою крутизною наростання в широкому діапазоні тривалості (від десятої долі мікросекунди та мілісекунди) при низькому рівні ерозії електродів. Розрядник можна використовувати як захистний елемент у різних потужних пристроях радіелектроніки і фізичного експерименту. Основні технічні характеристики: Напруга: робоча 2-28 кВ; керуючого імпульсу 2 кВ; Струм: імпульсний максимальний 25 кА; керуючого імпульсу: 300 А; Тривалість струму керуючого імпульсу менше 25 мкс; Комутуючий заряд (при комутуючій енергії 20 кДж) до 20 Кл; Індуктивність приладу 50-70 нгн; Довговічність не менше 105 імпульсів Розробка 1981 року. Автори розробки: Шендаков А.І., Кузьмичев А.І., Крижановський В.І., Зайдман С.Ш. Київський політехнічний інститут, кафедра ЕП та П факультету електроніки, м. Київ, УРСР.

СИЛЬНОТОЧНИЙ ВИСОКОВОЛЬТНИЙ РОЗРЯДНИК НИЗЬКОГО ТИСКУ

ДОШКА - ДІЕЛЕКТРИЧНІ РЕЗОНАТОРИ

ДОШКА - ДІЕЛЕКТРИЧНІ РЕЗОНАТОРИ
Діелектричні резонатори (ДР) належать до твердотільних резонаторів, що являють собою невеликі тіла з діелектрика чи фериту з e>> 1 (m>>1), у яких відбувається резонанс електромагнітного поля. Твердотільні резонатори мають такі переваги: істотно менші габаритні розміри, ніж відповідні за частотою порожнисті резонатори; можливість їх включення в ЛП (лінії передавання) без будь-яких елементів зв’язку, оскільки резонуюче електромагнітне поле зосереджене не тільки в середині твердотільного резонатора, але й у певній області простору поблизу нього; можливість електронного перестроювання резонансної частоти в разі використання матеріалів з e чи m, що залежать відповідно від керувальних зовнішніх електричних чи магнітних полів. Розробка кафедри мікроелектроніки Київського політехнічного інституту, 1976 рік, м. Київ, УРСР.

ДОШКА - ДІЕЛЕКТРИЧНІ РЕЗОНАТОРИ

НАПІВПРОВІДНИКОВІ КРИСТАЛИ, ПЛАСТИНИ ТА ЕПІТАКСІЙНІ ПЛІВКИ

НАПІВПРОВІДНИКОВІ КРИСТАЛИ, ПЛАСТИНИ ТА ЕПІТАКСІЙНІ ПЛІВКИ
Колекція виробів, що лягли в основу твердотільної електроніки. Твердотільна електроніка вирішує задачі, які пов’язані з вивченням властивостей твердих тіл (напівпровідники, діелектрики, магнітні матеріали і та ін.) та управлінням іх властивостями і типом та величиною провідності за допомогою різних фізико-технологічних факторів, створенням приладів: 1 - силові діоди, пластина; 6 - миш’як в ампулі; 2 - пластини кремнієва та арсеніду галію; 7 - пластина арсеніду галію; 3 - пластина фосфіду галію; світлодіоди; 8,9,10,11- пластини кремнієві 4 - телур в ампулі; 12 - шайба арсеніду галію; 5 - кадмій в ампулі; 13 - шайба арсеніду індію. Розробники отримали три Державні премії України. Їх вироби захищені серією авторських свідоцтв, серед них: а.с.СРСР №489450 -1975р., №1282556 - 1985 р., №1478688 - 1988 р., №73164 - 1977р. Виробник: ВАТ «Чисті метали». м. Світловодськ, Кіровоградська обл. УРСР.

НАПІВПРОВІДНИКОВІ КРИСТАЛИ, ПЛАСТИНИ ТА ЕПІТАКСІЙНІ ПЛІВКИ

Телефонний апарат системи МБ фірми Белла

Телефонний апарат системи МБ фірми Белла.
Настінний телефонний апарат системи МБ фірми Белла Зразок абонентського телефонного апарату Белла-Блека 1886 року. В перші роки після пуску в 1886 році першої державної телефонної станції в м. Києві у абонентів установлювались індуктивні настінні телефонні апарати Белла-Блека. Апарат являв собою комплект апаратури, який складався з телефона (приймального електроакустичного перетворювача), мікрофона (електроакустичного перетворювача передавача), індуктора, дзвінка і гальванічної батареї. В телефоні (трубці Белла) коливання електричного сигналу перетворюються в звуки мови. Зовнішній корпус телефону для слухання виконаний у вигляді ручки, насадженої на постійний магніт. В верхній частині магніту надіта котушка, потім тонка сталева діафрагма, яка затискається кришкою-рупором. В середній частині розташований контактний вугільний мікрофон (акустико-електричний перетворювач), який розробив, співробітник фірми Белла Блек, розвинувши ідею американського винахідника Девіда Юза, що відкрив мікрофонний ефект між кусочками пресованого вугілля. В 1878 році Юз запропонував змінити конструкцію мікрофона, заповнивши вугільним порошком проміжок між мембраною та другим металевим електродом, тому він вважається винахідником вугільного мікрофона. В нижньому ящику корпусу знаходиться батарея сухих елементів Лекланше, що давала енергію для живлення приладів. Кожен апарат в телефонній мережі мав живлення від своєї батареї, тому батарея і називається місцевою. Викличний пристрій апарату виконано у вигляді індуктора. Якість роботи телефонів Белла-Блека була незадовільною за дальністю передачі і за електроакустичними можливостям. В 1889 році почалась заміна телефонних апаратів типу Белла-Блека на більш якісні фірми «Еріксон».

Телефонний апарат системи МБ фірми Белла

Репродуктор «РЕКОРД»

Репродуктор «РЕКОРД»
Репродуктор «РЕКОРД». Модель 30-х років ХХ ст. СРСР. Репродуктор "Рекорд" з початку 1925 і по 1952 рік включно випускало близько десятка заводів СРСР. Абонентський гучномовець серії "Рекорд" (тарілка або репродуктор) був наймасовішим в СРСР, випускався в декількох модернізаціях, як то «Рекорд-1», «Рекорд-2», «Рекорд-3», «Рекорд-4 ». Гучномовець «Рекорд-3» в 30-і роки був найбільш масовою моделлю. «Рекорд-3» – це побутовий радіоприлад, призначений для прийому і відтворення трансляційних програм, переданих по мережі дротяного мовлення. Гучномовець перетворював електричний струм в звукові коливання за допомогою механічної рухливої системи – дифузора (або діафрагми). Дифузор – випромінюючий елемент репродуктора, який визначає основні електроакустичні характеристики радіопристрою. Дифузор зроблений з пресованого паперу, просоченого синтетичним розчином. Репродуктор (як і будь-який інший абонентський пристрій) за допомогою абонентської розетки підключався до радіоточки – частини лінійних споруд мережі дротяного мовлення. Радіоточки в 30-і роки були найпростішими і могли забезпечувати відтворення єдиної програми, яка передавалася безпосередньо на звуковій частоті. Встановити всю хронологію випуску цих гучномовців зараз практично неможливо. Репродуктори серії "Рекорд" були настільні і настінні, з різними підставками або підвісами. Обладнання репродукторів просте – це конусний фібровий або паперовий дифузор діаметром ~ 40 см, укріплений на металевих тримачах, поєднаний з електромагнітним механізмом, де був встановлений механічний регулятор гучності. Перший абонентський гучномовець «Рекорд» був випущений в 1924 році.

Репродуктор «РЕКОРД»

Детекторний радіоприймач «Комсомолец»

Детекторний радіоприймач «Комсомолец»
Детекторний радіоприймач «Комсомолец». Зразок 1951 року, УРСР, Київський радіозавод, ММП УРСР. (КРЗ Горместпром). «Комсомолець» - радянський детекторний радіоприймач, що випускався з 1947 по 1957 рік, один з найпоширеніших і, ймовірно, останній в СРСР серійний приймач цього класу. Розроблений інженером НДІ МПЗЗ Михайлом Романовичем Каплановим в рамках конкурсу на дешевий масовий приймач, проведений в 1947 році Міністерством промисловості засобів зв'язку СРСР. Радіоприймач «Комсомолець» призначений для прийому радіомовлення в діапазонах довгих і середніх хвиль (від 200 до 2000 м) на високоомні навушники з використанням зовнішньої антени та заземлення. У коливальному контурі приймача немає конденсатора змінної ємності. Налаштування проводиться підключенням антени до різних виводів контурної котушки і плавною зміною індуктивності котушки – для цього всередині неї переміщується сердечник з альсифера. Приймач розрахований на підключення зовнішнього кремнієвого детектора, виконаного у вигляді штепсельної вилки, і п'єзоелектричних навушників (входили в комплект). Головні телефони застосовані п'єзоелектричного або електромагнітного типу. Корпус приймача виконаний з карболіту.

Детекторний радіоприймач «Комсомолец»

Телевізор КВН-49-4

Телевізор КВН-49-4
Телевізор КВН-49-4 з лінзою. Зразок 1955 року, СРСР. Виготовлений на заводі «Електросигнал» м. Вороніж. Легендарний телевізор, що став по-справжньому "народним", був розроблений у Ленінградському НДІ телебачення інженерами Кенігсоном, Варшавським та Ніколаєвським. Перші літери їхніх прізвищ стали назвою КВН. КВН-49 випускався у різних модифікаціях з 1949 до 1967 року (7 модифікацій). У процесі виробництва в телевізор вносилися різні вдосконалення: «КВН-49-1, КВН-49-А,… КВН-49-4(А)». Більшість модернізацій були пов'язані з додаванням і заміною ламп, корпус залишався незмінним. Канал зображення телевізора зібраний за схемою прямого підсилення, а канал звукового супроводу – за супергетеродинною схемою з використанням як проміжної частоти – частоти в 6,5 МГц, різниці, що виникає в результаті биття між несучими частотами сигналів зображення і звукового супроводу. Фокусування і відхилення електронного променя здійснюються магнітними полями. У телевізорі 16 ламп. Розмір зображення на екрані кінескопа 18ЛК15 – 105 х 140 мм. Для збільшення розмірів зображення завод випускав окрему приставну – збільшувальну скляну або пластмасову лінзу, яка наповнювалась дистильованою водою або гліцерином. Телевізор розрахований на прийом перших трьох телевізійних каналів. Його чутливість (при вхідному опорі 75 ом) по каналу зображення не гірше 1 000 мкВ, по каналу звукового супроводу 800 мкВ. Роздільна здатність по горизонталі в центрі не менше 400 ліній. Потужність, споживана від мережі телевізорами "КВН-49-4" – 200 Вт. Розмір 380 х 490 х 400 мм. Маса 29 кг.

Телевізор КВН-49-4

СУПЕРІКОНОСКОП ЛИ-7

СУПЕРІКОНОСКОП ЛИ-7
Один з перших приладів перетворення зображення в електричний сигнал сучасного стандарту чорно-білого телебачення. Суперіконоскоп ЛИ-7 – передавальна трубка, чутлива до ІЧ-променів з розрізнювальною здатністю 1000 рядків з срібно-цезієвим фотокатодом і мішенню 10х12 см. Камера ЛИ-7 була введена в експлуатацію на МТЦ і увійшла до складу обладнання, що було виготовлено для Київського телецентру. Використання цього іконоскопа дало можливість знизити освітлення в студіях до 1000 люкс замість 10 000. В кінці 1952 року ЛИ-7 – основна трубка для студій за показником відношення сигнал/шум. Використання нової котушки переносу дало можливість удосконалити конструкцію трубки і збільшити її розрізнювальну здатність. Розробка початку 40-х років ХХ ст. Виробник – завод рентгенівських приладів, філіал Ленінградського підприємства “Світлана”, м. Ленінград, CРСР.

СУПЕРІКОНОСКОП ЛИ-7

Телевізійний приймач "Електрон-718"

Телевізійний приймач "Електрон-718"
Телевізійний приймач "Електрон-718". Телевізійний приймач кольорового зображення "Електрон-718" з I кв. 1976 року випускав Львівський телевізійний завод. Уніфікований кольоровий телевізор 2-го класу ''Електрон-718'' розрахований на прийом кольорових і чорно-білих передач в діапазонах МХ (метрових хвиль) і ДМХ (дециметрових хвиль). Модель розроблена на базі телевізора ''Електрон-711'', відрізняючись від нього сенсорним перемикачем каналів, що дозволяє вибрати одну з 6-ти заздалегідь налаштованих програм. Обидва телевізора мають однакову електричну схемну конструкцію і практично однаковий зовнішній вигляд, відрізняючись розміром застосованих кінескопів. У телевізорі ''Електрон-718'' застосований кінескоп 61ЛК3Ц (4Ц). Габарити телевізора - 515х540х775 мм. Маса 60 кг. Ціна 755 карбованців.

Телевізійний приймач "Електрон-718"

ЕЛЕКТРОННО-ПРОМЕНЕВА ТРУБКА ТИПУ 16ЛО4В

ЕЛЕКТРОННО-ПРОМЕНЕВА ТРУБКА ТИПУ 16ЛО4В
Електронно-променева трубка 16ЛО4В — електронний прилад з плоским екраном квадратної форми, який має форму трубки, видовженої (часто з конічним розширенням) у напрямку осі електронного променя, що формується в ЕПТ. Призначена для візуального спостереження електричних процесів, в тому числі одноразових і тих, що повільно змінюються в часі. Електронно-променева трубка складається з катода, анода, вимірювального циліндра, екрана, регуляторів площини та висоти. Основні технічні характеристики: - розмір робочої частини екрана 95х95 мм; - час післясвічіння не менше 5с; - ширина сфокусованої лінії: в центрі екрану не більше 0,5 мм; - відстань 45 мм від геометричного центра екрану не більше 0,6 мм. Рік виготовлення – 1976. Виробник: СРСР.

ЕЛЕКТРОННО-ПРОМЕНЕВА ТРУБКА ТИПУ 16ЛО4В