Комутатор київської телефонної станції 1886 року

Комутатор київської телефонної станції
Комутатор київської телефонної станції 1886 року. 1886 рік, м. Київ. Комутатор американської Міжнародної компанії телефонів Белла. Комутатор першої державної телефонної станції, що відкрилась в м Києві 1 квітня 1886 року. Це примітивний однодротовий безшнуровий комутатор системи МБ (місцева батарея) американської телефонної фірми Белла. На час відкриття телефонної станції телефонних комутаційних засобів не було і зв’язківці вимушені були використати для телефонної станції ламельні телеграфні комутатори («комутаторні дошки» Гілеланда) ємністю 50 номерів без багатократного поля, що були дуже незручними для телефонного зв’язку, але експлуатувались понад 10 років, поки не з’явились шнурові комутатори шафового типу з опитувально-викличними ключами і багатократним полем. На день відкриття станції було змонтовано два ламельні телеграфні комутатори ємністю 50 номерів кожний і підключено 60 телефонних апаратів перших абонентів. До кінця року число абонентів збільшилось до 175. Зі збільшенням кількості абонентів установлювали додаткові пристрої. Телефонні лінії були однодротяними. Для всіх ліній і комутаторів другим дротом служила “земля”. У вертикальні ламелі комутаторів включалися лінії абонентів, а в горизонтальні – опитувально-викличні прилади, телефоністки і з'єднувальні мережі між комутаторами. Всі з'єднання на комутаторі здійснювалися штепселями без шнурів.

Комутатор київської телефонної станції 1886 року

Ламповий радіоприймач М. О. Бонч-Бруєвича

Радіоприймач М. О. Бонч-Бруєвича.
Ламповий радіоприймач М. О. Бонч-Бруєвича. Зразок 1917 року. Перший вітчизняний ламповий радіоприймач. Розробник: військовий радіоінженер штабс-капітан, у подальшому академік М.О. Бонч-Бруєвич. Виготовлений на Тверській приймальній радіостанції міжнародних зносин. В Державному політехнічному музеї в Києві знаходиться перший номер, про це свідчить надпис на лицьовій панелі корпусу: "Тверская радиостанция. Катодный прерыватель. № 1 1917" "Ламповий радіоприймач призначається для прийому затухаючих станцій, що передають на хвилях від 3000 метрів до 8000 метрів і незатухаючих, що передають на хвилях від 890 до 8000 метрів. Дію його коротко можна розглядати, як дію катодного детектора спільно з генератором незатухаючих коливань". (З інструкції по експлуатації). З початком Першої світової війни в Росії виникла нагальна потреба в телеграфному зв’язку з союзниками. Було терміново побудовано дві потужні радіопередавальні станції: в Москві на Ходинському полі і в Царському селі поблизу Петрограду. В Твері побудували приймальну радіостанцію з великою антеною завдовжки 80 м на щоглах заввишки 160 м. На Тверській радіостанції спочатку використовувались лампові підсилювачі на французьких лампах з високим вакуумом терміном роботи не більше 10 годин вартістю до 200 крб. золотом кожна. Помічник начальника Тверської приймальної радіостанції міжнародних зносин М. О. Бонч-Бруєвич вирішив створити свою трьохелектродну підсилювальну лампу. В кінці 1915 року за власні кошти в своїй квартирі Бонч-Бруєвичу вдалось скласти першу вітчизняну електронну лампу (катодне реле), вона не була запаяна і діяла з під’єднаним безперервно працюючим ртутним вакуумним насосом. З її допомогою були прийняті сигнали радіостанції Ейфелевої вежі. Успішні досліди Михайла Олександровича довели доцільність створення на Тверській радіостанції майстерні по виготовленню приймально-підсилювальних радіоламп, які тоді називали "катодні реле" ("катодний переривач"). В серпні 1916 року була створена перша катодна відпаяна переносна лампа. Анод і сітка лампи були виготовлені з залізної сітки, а вольфрамових катодів спочатку ставилось два для збільшення терміну служби лампи. Придбання нового устаткування дозволило Бонч-Бруєвичу відмовитись від резервного катоду і перейти до випуску електронних вакуумних ламп з одним катодом. Ними комплектувались гетеродини Тверської радіостанції. Головне Військово-технічне управління замовило Тверській лабораторії партію ламп (100 штук), вони обходились дешевше французьких і перевершували їх за всіма параметрами. Бонч-Бруєвичем був розроблений катодний переривач – одноламповий регенеративний приймач, на якому можна було приймати телеграфні сигнали радіостанцій. З 1916 року в організованій лабораторії починається виробництво малою серією радіоламп, а згодом і радіоприймачів з їх використанням. Бонч-Бруєвич підготував перший російський посібник з електроніки: «Применение катодных реле в радиотелеграфном прийоме».

Ламповий радіоприймач М. О. Бонч-Бруєвича

Телевізійний приймач "Ленінград Т–2"

Телевізійний приймач "Ленінград Т–2".
Комбінований телевізійний приймач "Ленінград Т–2" Зразок 1954 року, СРСР, Ленінградський завод Козицького. Комбінований телевізійний приймач чорно-білого зображення "Ленінград Т-2" створений на Ленінградському заводі Козицького. З 1949 року випускався на заводі Козицького, згодом і на заводі Саксенверк м. Радеберг (НДР) – до 1954 року. Телевізор призначений для прийому програм в будь-якому з трьох каналів і прийому радіостанцій, в діапазонах ДХ, СХ, КХ і УКХ-ФМ (застосований приймач Ленінградець) і для прослуховування грамзапису із зовнішнього програвача. У телевізорі ''Ленінград Т-2'' застосований кінескоп 23ЛК1Б, має 31 лампу. Розмір зображення 180х135 мм. Чутливість по каналу зображення 500 мкВ. Споживана потужність 320 Вт, при прийомі радіостанцій 120 Вт. Вихідна потужність звуку – 2,5 Вт. Діапазон частот 100 ... 5000 Гц. Чіткість 400 ліній. Живлення ТВ від мережі змінного струму напругою 110, 127 або 220 В. Екран захищений небитким склом і рухомою шторкою. На верхній панелі розміщене управління радіоприймачем. На задній стінці розташовані регулятори частоти рядків, кадрів, розміру рядків, кадрів, центрування рядків і кадрів. Крім того, розміщені гнізда підключення антен і звукознімача, перемикач напруги мережі, запобіжники. Задня стінка приймача знімна, при її знятті телевізор автоматично відключається від мережі, що охороняє від випадкового доступу до працюючої схеми ТВ. Комбінований телевізійний приймач зібраний в дерев'яному корпусі, обробленому шпоном під цінні породи дерева, розмір 780х400х460 мм. Маса моделі 52 кг.

Телевізійний приймач "Ленінград Т–2"

П’ЄЗОЕЛЕКТРИЧНИЙ ДВИГУН

П’ЄЗОЕЛЕКТРИЧНИЙ ДВИГУН
Перший в світі п’єзодвигун нового типу. В ньому знайшла використання властивість п’єзокераміки змінювати свої розміри під впливом електричного поля. Він не містить обмоток, переривальних контактів та струмознімальних щіток, не забруднює атмосферу. Також не містить магнітів і не створює магнітного поля. Ці переваги сприяють використанню його в магнітній апаратурі звукозапису та відеозапису. П’єзоелементи із полікристалічних матеріалів – кераміки, забезпечують низьку вартість. Його комплектуючі виготовляються методом штампування, пресування, лиття або за допомогою автоматів чи автоматичних ліній. Використання п’єзодвигуна можливе в магнітофонах, кінофотоапаратурі, приладах, системах автоматичного керування і регулювання, в протезах, дитячих іграшках, побутовій техніці і т.д. Його захист забезпечений 27 патентами в таких розвинутих країнах як США, Великобританія, Японія, Німеччина, Австрія та ін. Рік розробки – 1963. Розроблений на кафедрі діелектриків та напівпровідників факультету радіоелектроніки (сьогодні електроніки) Київського політехнічного інституту, м. Київ, УРСР.

П’ЄЗОЕЛЕКТРИЧНИЙ ДВИГУН

Магнітофон «Дніпро-11»

Магнітофон «Дніпро-11».
Мережевий котушковий магнітофон "Дніпро-11". 1960 року, УРСР, Київський радіозавод. Мережевий котушковий магнітофон "Дніпро-11" з I кв. 1960 року випускав Київський радіозавод. Магнітофон призначений для двохдоріжкового запису і відтворення звуку. У магнітофоні застосована дводохріжкова система запису на магнітну стрічку типу 2 і СН. Магнітофон має дві швидкості руху стрічки: 19,05 і 9,53 см/сек. Тривалість безперервного запису і відтворення при ємності котушок 350 м (№ 18) – 30 хв при швидкості 19,05 см/сек і 60 хв при швидкості 9,53 см/сек на кожній доріжці. СПМ (стрічкопротяжний механізм) дозволяє застосовувати і котушки №22 ємністю 500 метрів магнітної стрічки. Діапазон робочих частот 40 ... 12000 Гц на більшій швидкості і 100 ... 6000 Гц на швидкості 9,53 см/сек, вихідна потужність 3 Вт. Запис – з мікрофона, звукознімача, приймача і трансляційної мережі. Акустична система складалася з чотирьох гучномовців: два фронтальні і по одному з боків, що давало ефект об'ємного звуку. Регулювання тембру роздільне на низьких і високих частотах. Управління магнітофоном проводиться за допомогою кнопкового механізму. Перехід з однієї доріжки на іншу здійснюється перестановкою і перевертанням котушок. Магнітофон виконаний у вигляді настільної конструкції в дерев'яному корпусі з кришкою, що піднімається. На передній декоративно оформленої стінці окрім двох динамічних гучномовців по 2 Вт є оптичний індикатор рівня запису. В нижній частині передньої панелі розташовані клавішний перемикач роду роботи, ручки регулятора рівня запису і тембру, а також регулятори гучності і відтворення. Вага 24 кг.

Магнітофон «Дніпро-11»

Магнітофон “ДНІПРО-10”

Магнітофон “ДНІПРО-10”.
Настільний магнітофон "Дніпро-10". Зразок 1960 року, УРСР, Київський завод радіоапаратури. Настільний магнітофон "Дніпро-10" з 1958 року випускав Київський завод радіоапаратури. Магнітофон призначений для запису і прослуховування двохдоріжкових фонограм на швидкості протягання магнітної стрічки 19,05 см/сек. Ємність котушок з магнітною стрічкою типу 1 або СН – 350 метрів. Час звучання або запису – 30 хвилин на кожній доріжці. У магнітофоні "Дніпро-10" мається прискорене перемотування магнітної стрічки в обидві сторони. Діапазон записуваних і відтворюваних звукових частот на зазначених типах магнітних стрічок 50 – 10000 Гц. Коефіцієнт нелінійних спотворень на виході гучномовців 5%. Номінальна вихідна потужність підсилювача низької частоти 2,5 Вт, максимальна – 6 Вт. Живлення від мережі змінного струму напругою 127 або 220 В. Споживана потужність 100 Вт. Габарити моделі 510х350х320 мм. Маса 28 кг.

Магнітофон “ДНІПРО-10”

Приймач трьохпрограмний "Альтаир ПТ – 204"

Приймач трьохпрограмний "Альтаир – 204"
Приймач трьохпрограмний "Альтаир ПТ – 204". Зразок 1992 року. Приймач трьохпрограмний "Альтаир – 204" з I кв. 1987 року випускав Київський завод «Радиоизмеритель». В 1991 році «Альтаир ПТ – 204» було модернізовано. Трьохпрограмний приймач дротяного радіомовлення з таймером ''Альтаир ПТ – 204'' ІІ групи складності призначений для прийому будь-якої з трьох програм, що транслюються по ущільненій радіотрансляційній мережі – з напругою в лінії 30 вольт. Електронний годинник з таймерним пристроєм, вбудовані в гучномовець, забезпечують включення і виключення його в заданий час, відлік і індикацію поточного часу. Робота таймера ПТ можлива в режимі відображення часу в годинах і хвилинах, хвилинах і секундах і для керування включенням або вимиканням ПТ. Передбачена можливість підключення магнітофона на запис. Основні технічні відомості: Діапазон відтворюваних звукових частот, Гц: по ВЧ каналах 100-6300 по НЧ каналу 100-10000 Чутливість, В: по ВЧ каналах 0,25 по НЧ каналу 19 Коефіцієнт нелінійних спотворень 2% Номінальна вихідна потужність, Вт 0,5 Напруга живлення, В 220 Споживана потужність, В.А 10 Габарити, мм 288х200х85 Маса, кг 2,5

Приймач трьохпрограмний "Альтаир ПТ – 204"

Радіоприймач "Меридіан-201"

Радіоприймач "Меридіан-201"
Радіоприймач "Меридіан-201". Модель 1980 року, СРСР, ВО «Меридіан» ім. С. П. Корольова, м. Київ. Портативний радіоприймач 2 класу "Меридіан-201" з 1971 року випускався на ВО «Меридіан» ім. С. П. Корольова, м. Києва. Це перший радіоприймач на мікросхемах. Призначений для прийому радіостанцій, що працюють в діапазонах довгих, середніх і коротких хвиль. Він має 6 діапазонів: ДХ, СХ, і чотири короткохвильових. КХ діапазон розбито на чотири піддіапазони. Прийом на всіх діапазонах ведеться на внутрішню магнітну антену, а на КХ ще й на телескопічну антену для підвищення чутливості. Всі каскади приймачів, за винятком передкінцевого і вихідного каскадів підсилювача НЧ (низької частоти), виконані на інтегральних схемах. Всього в приймачі 3 інтегральні схеми: гетеродин і перетворювач частоти (ПЧ); підсилювач ПЧ і детектор; попередні каскади підсилювача. Вони працюють на один гучномовець 1ГД-28. Вихідна номінальна потужність: 0,4 Вт. Живлення від 6 елементів 343 або від 2-х батарей 3336Л, з'єднаних послідовно. Розміри радіоприймача: 275х200х78 мм. Маса: 1,8 кг.

Радіоприймач "Меридіан-201"

Радіоприймач «СИ-235»

Радіоприймач «СИ-235»
Радіоприймач «СИ-235». Модель 1938 року, СРСР, Московський завод ім. Орджонікідзе. Побутовий мережевий радіоприймач прямого підсилення, 2-контурний, 3-ламповий, призначений для прийому радіомовних станцій. Виробництво моделі ''СІ-235'' - (Сетевой Индивидуальный 2-х контурный 35-го года) розпочато в 1935 році на Московському заводі імені Серго Орджонікідзе, а пізніше і на Олександрівському радіозаводі, і тривало до кінця 1939 року. Головний конструктор приймача П. А. Лохвіцький. Завдяки своїй простоті і невеликій вартості приймач швидко завоював популярність у населення. Приймач відноситься до приймачів резонансного типу з прямим підсиленням і має 4 лампи (СО-148, СО-124, СО-122, ВО-202), 3 каскади: перший каскад – підсилення високої частоти – працює на екранованій лампі зі змінною крутизною характеристики типу СО-148, другий каскад – детекторний – працює на екранованій лампі СО-124 і третій каскад – підсилення низької частоти (ПНЧ) – працює на пентоді СО-122. Анодні і екранні ланцюги радіоламп живляться від однонапівперіодного випрямляча на кенотроні ВО-202. Конденсатор настройки на частоту – двохсекційний, з діелектриком з целюлози. Приймач зібраний в корпусі з багатошарової фанери, з фактурною обробкою поверхні під шагрень. Зняття задньої стінки відключає напругу мережі. Лампи розділені двома екранованими відсіками, в лівому знаходяться лампи ПНЧ СО-124 і СО-122, а в правому ПРЧ (підсилювач радіочастоти) СО-148. Кенотрон – ВО-202 розташований на силовому трансформаторі. Перемикання напруги мережі здійснюється перемичками. На шасі є гнізда адаптера (у моделях з 1938 року випуску), а також гнізда антени та заземлення. Спереду розташовані органи управління. У центрі ручка настройки. Ліва нижня ручка – регулятор гучності поєднаний з вимикачем. Права ручка – зворотний зв'язок. Між ними важіль перемикача діапазонів '' Кор і Дл '' (СХ і ДХ). У вікні розміром 25x30 мм проглядається вертикальна рухлива шкала, що підсвічується. Близько шкали знаходиться важіль підстроювання ПРЧ. Приймач призначений для прийому радіостанцій, що працюють в діапазонах ДХ – 714 … 2000, СХ – 200 ... 545 метрів. Номінальна вихідна потужність ПНЧ – 0,6 Вт. Споживана потужність від мережі змінного струму напругою 110, 127 або 220 В – 40 Вт. Розміри моделі 340х420х215мм. Приймач може бути використаний як підсилювач при відтворенні грамофонних записів. "СІ-235" – остання багатосерійна модель приймача прямого підсилення, випущена в СРСР.

Радіоприймач «СИ-235»

Радіостанція Р-116 "Ландыш"

Радіостанція Р-116 "Ландыш".
Радіостанція Р-116 "Ландыш". Модель 1957 року. СРСР. Р-116 – переносна, армійська, ранцева, 10 канальна, симплексна УКХ радіостанція діапазону 48.65 – 51.35 MГц (6,17 – 5,85 м.), 10 каналів, крок 300 Гц. Модуляція АМ. Радіостанція зібрана за трансиверною схемою. Приймач зібраний за схемою прямого підсилення і має 3 каскади: УВЧ, надрегенеративний детектор, УНЧ. Функції підсилювача ВЧ і НЧ сигналів виконує одна і таж лампа 2Ж27П. Амплітудна модуляція виробляється у вихідному каскаді, зібраному на лампі 2П29П. У комплект радіостанції входять антени: гнучка штирова антена Куликова L = 0.95 м; штирова антена L = 1.45 м. Час безперервної роботи 12– 18 годин. (при співвідношенні прийом / передача 3:1) Дальність впевненого двостороннього зв'язку на штирову антену висотою 1.45 м з однотипною радіостанцією – до 1 км. Живлення радіостанції здійснюється від однієї сухої, комбінованої батареї ''БАНСС-18М''. Габарити: 310х325х170 мм. Маса: 4.2 кг.

Радіостанція Р-116 "Ландыш"

Телеграфний апарат системи «МОРЗЕ»

Телеграфний апарат системи «МОРЗЕ»
Телеграфний апарат системи «МОРЗЕ». Зразок 1944 року. СРСР. Москва, Державний Союзний Лосиноостровський електротехнічний завод ім. Ф .Е. Дзержинського. Електромеханічний телеграфний апарат для передачі і прийому повідомлень знаками коду Морзе в ряду різних систем телеграфів найбільш поширений і відомий. Повідомлення передавались в вигляді кодових комбінацій з допомогою телеграфних апаратів каналами телеграфної мережі. Передатчик апарату Морзе – ключ телеграфний, приймач – електромагніт, що керує роботою пишучого механізму. Телеграфні апарати системи «Морзе» передавали інформацію по двохдротяній лінії при максимальній напрузі телеграфної батареї 120 вольт і мінімальному робочому струмі 10 міліампер на відстань до 1200 км. Дальність зв'язку на залізниці, при однодротяній телеграфній лінії, де в якості другого дроту використовується заземлення на сталеві рейки, може досягати 2000-2500 км. Номінальний лінійний струм приймача апарату Морзе, що забезпечує чітку роботу друкувального пристрою, може бути в межах від 10 до 25 мА. Напруга батареї для живлення апарату – від 40 до 120 Вольт, залежно від довжини лінії. Ланцюг робочого струму включає в себе ключ, два електромагніти по 600 Ом (на кожній стороні), два дроти лінії, одну батарею і міліамперметр для вимірювання струму лінії. При передачі телеграми одночасно працюють на прийом обидва з'єднаних між собою апарати, щоб на передавальній стороні можна було б мати копію переданих повідомлень. Електрична схема телеграфного апарату Морзе дозволяє працювати напівдуплексом. Перший засіб дальнього електрозв’язку створив американський винахідник і художник Семюел Морзе в 1837 році. В 1838 році. він розробив азбуку в вигляді точок і тире (названу його ім’ям) для кодування повідомлень. Після удосконалення А. Вайлемом апарат з 1844 року набув широкого застосування і використовувався понад 100 років з невеликими змінами в конструкції – до 50-х років ХХ ст. Широко використовувались телеграфні апарати Морзе під час громадянської і Великої Вітчизняної війн. В мирний час апарати Морзе працювали на залізничних станціях СРСР, з їх допомогою підтримувався зв'язок між віддаленими районними центрами і містами. До середини 50-х рр. ХХ ст. був практично витіснений літеродрукувальними телеграфними апаратами.

Телеграфний апарат системи «МОРЗЕ»

Телевізійний приймач «ЕЛЕКТРОН-2-1»

Телевізійний приймач «ЕЛЕКТРОН-2-1»
Телевізійний приймач «ЕЛЕКТРОН-2-1». Рік виготовлення – 1969. Виробник: Львівський телевізійний завод. ''Електрон-2-1'' уніфікований лампово-напівпровідниковий телевізійний приймач чорно-білого зображення 2-го класу для прийому програм на будь-якому з 12-ти каналів. Тип кінескопу – УЛППТ-59-ІІ-І з кутом відхилення електронного променя 110°. Розмір екрану по діагоналі 59 см, розмір зображення 490х395 мм. Телевізор зібраний на 14 лампах і 23 напівпровідникових приладах. Транзистори застосовані в тракті підсилень проміжних частот, низькочастотного каналу звуку. Чутливість телевізора стандартна для уніфікованих моделей 2 класу і дорівнює 50 мкВ. Номінальна вихідна потужність каналу звуку 1,5 Вт. Діапазон відтворюваних частот 100 – 10000 Гц. Споживана потужність 180 Вт. Розміри телевізора 695х515х420 мм. Маса 36 кг. Рік виготовлення – 1969. Виробник: Львівський телевізійний завод. ''Електрон-2-1'' уніфікований лампово-напівпровідниковий телевізійний приймач чорно-білого зображення 2-го класу для прийому програм на будь-якому з 12-ти каналів. Тип кінескопу – УЛППТ-59-ІІ-І з кутом відхилення електронного променя 110°. Розмір екрану по діагоналі 59 см, розмір зображення 490х395 мм. Телевізор зібраний на 14 лампах і 23 напівпровідникових приладах. Транзистори застосовані в тракті підсилень проміжних частот, низькочастотного каналу звуку. Чутливість телевізора стандартна для уніфікованих моделей 2 класу і дорівнює 50 мкВ. Номінальна вихідна потужність каналу звуку 1,5 Вт. Діапазон відтворюваних частот 100 – 10000 Гц. Споживана потужність 180 Вт. Розміри телевізора 695х515х420 мм. Маса 36 кг.

Телевізійний приймач «ЕЛЕКТРОН-2-1»